Він став батьком для багатьох ромів… (інтерв’ю з Сергієм Васильовичем Балюком)

Сергій Васильович! Ваша церква має назву « Християнська Євангельська Церква Живого Бога». Чому така назва?

Підставою для назви нашої церкви став вірш з Першого Послання апостола Павла до Тимофія, в якому він пише, що Тимофію слід знати «як належить поводитися в Божому домі, що є церквою живого Бога, стовпом і підвалиною правди» (1Тим.3:15). Справа в тому, що у деяких людей розуміння Бога, як якоїсь абстракції. Цією назвою ми підкреслюємо, що Бог – не абстракція, не Всесвіт, не космос,  не природа, яким Він постає  в деяких релігіях. Бог – Живий, Він – Особа, Особистість, Батько. І ця Особистісна Особа шукає стосунків з особистостями – з людьми.  І ці стосунки відбуваються завдяки Жертві Іісуса Христа. Тобто, з цієї назви випливає ціла теологія.

В одному з інтервю Ви сказали: «Бог закликав мене йти до циганського табору». Разкажіть, будь ласка, як це було.

Це було у далекому 1984 році. Я тоді навчався у Мукачівському ветеринарному технікумі. Був дуже допитливим, ходив містом, вивчав незнайомі території. Якось я побачив поселення, яке називалось «циганський табір». Мені сказали, що туди ходити не можна, бо звідти живим не вийдеш, а, якщо й вийдеш, то побитим, голим, обікраденим. Тобто, то було місце, куди «білим» людям не слід було ходити, бо можна нарватися на неприємності. Одного разу я ходив містом аж до вечора, вирішив скоротити дорогу, щоб дістатися  до гуртожитку, де я жив. Йшов незнайомою вулицею, потім через якийсь пустир, натрапив на якісь кущі, а за ними побачив багаття, почув якісь крики, галас, люди розмовляють  незрозумілою мені мовою… І зрозумів, що я натрапив на циганський табір. Я почав обходити це місце десятою дорогою і потрапив до гуртожитку аж після півночі.

Але одного разу Бог закликав мене йти до циганського табору. Це не був акустичний голос, це було внутрішнє спонукання – йти та проповідувати циганам. Я не пішов оддразу. Для мене ця місія була святою справою. Я вирішив молитися, поститися. Моє рішення щодо цього зріло протягом 6-ти, або навіть 8-ми місяців. Я відчував цей Божий заклик – йти до циган, але казав собі, що я ще недостатньо святий… Я читав Боже Слово, постився, молився…Ходив молитися на Попову гору (є таке місце у Мукачеві). Якось ввечері спускаюся з гори,  дивлюсь – ніби хтось стоїть, вглядаюсь: рухається чи не рухається? Лячно: що за демони? А це був вхід до пивниці (пивниця – це льох, де збирали вино, на Поповій горі колись були виноградники). А вночі деяке старе каміння має властивість світитися, як фосфор. Отака пригода була…

Вони походять з Індії, там є така провінція Раджастан [примітка інтерв’юера: у перекладі з англійської – «країна раджей»],  але там багато циган (ромів). Стиль життя жителів Індії та ромів – дуже подібний. Коли в Мукачеві демонструвалися індійські фільми, то роми ходили їх дивитись цілими таборами, а потім циганські дівчата та жінки малювали собі на лобі цяточки, як у індійських жінок.

Вашому служінню ромам – 33 роки. Розкажіть, будь ласка, як все починалось, розвивалось, змінювалось.

Коли все починалось, роми ще не були ромами, а були циганами. Ця назва («роми») виникла на якомусь їхньому з’їзді у Західній Європі, і цигани стали ромами. Цигани вважають, що «цигани» – це принизливо (щось на кшталт «негрів» в Америці). Але треба міняти суть, а не назву. Все починалось, як духовне пробудження.

Думка про спасіння ромів, це бачення повністью захопило мене і  витіснило все інше. Я засипав і прокидався з думкою про ромів. Я з ними їв, ночував, їздив, проводив по 10 годин на добу. Для ромів я став своїм. Вони называють мене батьком. Звісно, це зробив Бог. Він дав мені, українцю, який народився на Галичині, таку величезну любов до цих людей, що протягом 10 років я займався тільки циганами.

Колись до мене прийшли журналісти з каналу «1+1» та спитали: «Як Вам вдалось поміняти ромів?». Я їм відповів, що циган змінити тільки через зміну їх зовнішнього середовища неможливо. У Словаччині проводили такий експеримент: циганський табір розмістили у п’ятиповерховому будинку. Коли вони жили там протягом кількох місяців, то водили коней на перший поверх, спалили паркет, вікна…  А, коли все було спалено, вони знову повернулися до табору. Було чимало спроб змінити свідомість, спосіб життя циган з боку чехів, мад’яр, під час  Радянського Союзу, але жоден з цих проектів не був успішним.

Я помітив, що для того, щоб народ зазнав кардинальних змін у своєму способі життя, в своїй культурі та поведінці,  спочатку повинно відбутися духовне відродження, тобто – їм потрібно Слово Боже та народження згори. Зовнішні зміни без змін внутрішніх – неможливі. Слід міняти людину зсередини. Коли ми змінимо серце людини, то зміниться все. А це може зробити лише Бог через Іісуса Христа. Саме через покаяння та народження згори змінюється суть людини, вона починає духовно відроджуватися. І тільки після духовного відродження може початися національне.

Слід сказати, що роми – дуже талановиті. Ромський ансамбль «Арома демо», який ми створили, їздить на гастролі і вже був у багатьох країнах.  Але роми не тільки співають та танцюють, вони добре малюють, майстри у різьбу по дереву, розуміються на комп’ютерах. Для багатьох людей роми – це люди, які ворожать, обдурюють, крадуть, роблять різні махінації, жебракують, або нишпорять по смітниках. Це не так. Бог створив кожну націю, кожний народ і заклав у них скарб. І коли самі роми  знайдуть скарб, який Бог заклав їм всередину, тоді їх цінність значно зросте. Взагалі та нація, яка зрозуміла своє призначення, знайшла всередині себе скарб, який заклав у неї Бог, набуде великої значущості, її цінність у світі значно зросте.

Я вірю: щоб змінити якусь етногрупу, слід мати покликання від Бога, мати любов до цього народу, до їх традицій, культури, мови… Проблеми ромів у Мукачеві почалися десь 200 років тому, коли це місто належало Угорщинї, яка проводила політику мад’яризації. Ромам заборонили розмовляти рідною мовою, вони стали маргиналами, втратили свою мову, культуру, звичаї, традиції…

Коли я згадую, як все починалося, мені стає радісно, що через 33 роки моєї діяльності відбулися такі зміни. Цілими родинами роми наверталися до Бога, вчилися жити по-новому, кидали старі звички та починали нове життя. Почали відроджуватися ромські культурні традиції,  почалося християнське пробудження.  Це почало відбуватися через 4-5 поколін. Чому так? – Роми у зміні поколінь набагато обігнали нас. Бо, скажімо, дівчина може народити дитя в 14 років, а в 28 років може стати бабусею.

Я радий бачити, що Бог не тільки спасає ромів. Відбувається трансформація, я б сказав, дозрівання їх етносу. Кожний народ має свій час дозрівання. Вони мають свою територію, свою землю. Але ромський народ  не має своєї території,  своєї землі. І, не дивлячись на те, що у них так часто змінюються покоління, вони ще не досяг своєї зрілості. Бог формує цей народ, і ми ще будемо бачити речі, які свідчитимуть про дозрівання ромської нації.

У ромів немає своєї території, своєї землі. Цікаво, а звідки походить цей народ?

Вони походять з Індії, там є така провінція Раджастан [примітка інтерв’юера: у перекладі з англійської – «країна раджей»],  але там багато циган (ромів). Стиль життя жителів Індії та ромів – дуже подібний. Коли в Мукачеві демонструвалися індійські фільми, то роми ходили їх дивитись цілими таборами, а потім циганські дівчата та жінки малювали собі на лобі цяточки, як у індійських жінок.

Як ви навчаєте ромів?

Ромів не можна навчити, якщо не будеш їх любити. Роми – народ дуже чутливий. Вони слухають серцем і відчувають, хто їх любить, а хто не любить. Коли Бог дав тобі любов до них, тільки тоді їх можна починати чомусь навчати. Коли я з ними познайомився, принцип їх життя був: «В таборі Бога нема». Вони нічого взагалі не знали. Для них Марія та Єва – це сестри. Ми починали з нуля. Спочатку робили початкові школи. Знаєте, неохайно, бідно одягненні, не всі діти можуть ходити до місцевої школи, або їм туди далеко йти. Вчили (і продовжуємо вчити) дітей читати, писати. І принцип навчання у нас такий: на голодний шлунок навчання не йде. Спочатку годуємо дітей, потім навчаємо, кажемо, що після занять буде обід, і вони смиренно сидять на уроках – чекають обіду.

Чимало ромів починали освоювати азбуку саме на Бібліях. Ледь не легендарним став випадок, коли ром попросив у Сергія Балюка Біблію і на питання пастора, навіщо йому ця книга, якщо він поки що не вміє читати, ром відповів: «Я її нюхаю!..».

Зараз звичайні початкові школи є у кожному таборі, ми запрошуємо туди вчителів. В кожному таборі організували кухні, є фельдшерсько-акушерські центри, роми мають своє господарство, обробляють землю… Роми з Мукачево виїздять на роботу до Чехії, Угорщини, і там до них ставляться з повагою – бо це вже не ті забиті роми, що були колись. Вони запозичують з-за кордоном те краще, що там бачать. Наприклад, деякі роми побудували собі сучасні будинки і живуть в них а не в таборах. Духовна освіта також є – є біблійні школи, проводимо семінари, конференції, є ромські пастори.

Скільки зараз ромських церков в Україні?

Я достеменно не знаю, але десь понад 40. Ромські церкви є в Мукачеві, Берегові, Сваляві, Виноградові, майже в усіх закарпатських селах. Це – етнічні ромські церкви, де є пастори, старші пастори, але ми називаємо ці осередки не церквами, а християнськими культурними центрами, бо в таборах немає жодної споруди, де ромам можна було б збиратися. В цих центрах проходять зібрання, а в іншій частині табору – школа, кухня, фельдшерський пункт. Ромська церква є в Києві, вони збираються у Биковні. Але це – інші роми – ловари. Справа в тому, що роми є різні – мад’ярські, молдавські, сербські тощо.

Які плани у Вас щодо служіння ромам на майбутнє?

Зараз служіння ромам починає набувати ознак духовно-національного пробудження, відродження ромського етносу.  У мене на серці є бажання провести конференцію «Трансформація ромського етносу».

У нас є пастори ромських церков, є старший пастор ромських Церков Живого Бога в Закарпатті – Горват Шон. Основне завдання мене, як лідера – зробити себе «непотрібним». Не в тому сенсі, що я стану зовсім непотрібним, а, щоб люди не прив’язувалися до мене. Люди мають прив’язуватися до Бога, а не до лідера.  І моя мета – зробити ромську церкву такою спільнотою, яка зможе далі самостійно розвиватись вже без мого втручання.

НЕВЕЛИЧКЕ СВІДОЦТВО

Йосип Віраг, один з ветеранів ромської церкви: «Я думав, що ми, цигани – такий народ, що в нас Бога немає. У нас зовсім свого Бога немає. Нас ніхто не любить. І завжди ми жили, як покидьки суспільства. Я абсолютно нічого не знав про Бога! І коли бачив, що «білі» люди (українці чи мад’яри) йдуть  у вихідні до якоїсь будівлі з чорними книгами, на яких щось написано золотими літерами, то так недобре ставало мені на серці. Я думав собі: «Бачиш, Господь, у них є Бог, а в нас нікого немає…». Але коли я  дізнався, що їх Бог може бути і нашим Богом, то подумав собі: «Цього Бога я вже нікому не віддам!».

Scroll to top